Отзыв о компании - Наталія Дабіжа, 17.08.2014

avatar

Наталія Дабіжа

17 августа 2014

Я вірю в те, що історії кохання пишуться на небесах і для кожної людини вже написана її доля. І рано чи пізно ти знайдеш свою половинку, навіть якщо вона живе в іншій країні, адже в кохання немає кордонів.
Я - дівчина-українка з золотою медаллю вирішила поступати до престижного медичного університету та не склалося, за знаннями лише туди важко було потрапити вчитися. Хімію знала дуже добре, тому без проблем поступила на хімічний факультет ЧНУ. Згадую, як в перший день навчання підійшла до стенду зі списками вступників на факультет і дивлюся, в якій групі я навчатимуся. Посмішку на моєму лиці викликало те, що простим олівцем до давно затверджених списків студентів 1 курсу напевно тільки-но дописаним був студент Дабіжа Максим. «Ооо, щойно поступив!!!», - сміялася я. Якби ж я знала, що ця людина стане найдорожчою для мене, що він - моя друга половинка, а це прізвище стане колись і моїм.
Максим був студентом по програмі обміну між Україною та Молдовою. Його вступ на факультет – це чиста випадковість. З всього списку запропонованих українських ВУЗів, Макс «пальцем в небо» тикнув сюди – на хімфак ЧНУ. І що ще дивніше, його навіть не злякало те, що хімію він не знав.
На парах ми вперше побачились та познайомились. В Максима на той час була дівчина з якою він зустрічався, а я зі своєю високою планкою до претендента на моє серце бігала на побачення до хлопців та щораз розчаровувалась. Між нами зав’язалась міцна дружба: ми разом ходили на пари, сиділи на лекціях поряд, разом готувались до семінарів та практичних робіт, разом проводили все більше вільного часу.
За чашкою кави та конспектами до пізньої ночі ми могли розмовляти на різні теми. Це чудово, коли маєш друга – він може тобі порадити щось з чоловічої точки зору,а я йому зі своєї. Наші прогулянки парком, вечірнім містом все більше нас зближували. І через пів року непомітно для нас самих міцна дружба переросла в палку любов. Та ми боялися ще самі собі в цьому зізнатися, хоча наші друзі давно це бачили. Останній вечір перед зимовими канікулами поставив все на свої місця. Моя рука опинилася в його руці, очі в очі, наш перший поцілунок, ніжний. .. голова йшла обертом від почуттів. Я перший раз не була рада зимовим канікулам, адже ми роз’їжджались по домам надовго і далеко один від одного. Тоді не було соціальних мереж та скайпу, а дзвінки за кордон були не дуже вигідні.
Та все ж хотілося хоча б чути любимий голос, ми могли розмовляти годинами, забувши про усе.
А потім було наше перше романтичне побачення... Скажу вам відверто, немає любові сильнішої та палкішої, ніж та, яка почалася з дружби. Світла, ніжна, гаряча, міцна - студентська, і віримо що на все життя! Роки навчання промайнули швидко, на одному диханні для нас. Ми , щасливі та окрилені любов‘ю, мріяли завжди бути разом. Та пережили ми і біль розлук. Наше кохання первірене часом і відстанями, важкими випробуваннями для нас були розз`їзди на зимові та літні канікули. Але якщо любов дуже сильна, то очікування стає щастям.
Ми зрозуміли, що не зможемо жити один без одного, що хочемо бути разом все життя. Як в пісні наших студентських часів :Я хочу быть с тобой
Жизнь прожить с тобой
Жизнь любить с тобой
Жить любимым тобой
Каждый день жизнь делить с тобой
Возвращаться домой
Заправляя постель,
жизнь дарить с тобой
Обожать наших детей!

На п`яту річницю наших стосунків Максім зробив мені пропозицю руки і серця. Це було дуже романтично - посеред ресторану став на коліно і протягнув руку з діамантовим перстнем, спитав :"Чи я вийду за нього заміж?" Я плакала від щастя і звісно ж погодилася.
До весілля ми готувалися більше року, все хотіли продумати до дрібниць. Наше весілля - незабутня сторінка в нашій історії любові, це світла казка для нас з щасливим кінцям.
Історія нашого кохання триває вже 8 рік. Ось ми і відсвяткували першу річницю подружнього життя і в нас росте лапочка-дочка.